29.03.2024

Афінські новини

Новини українською мовою з Греції

47 років тому провалився переворот Черних полковників на Кіпрі

15 липня 1974 року доживає останні дні в Греції хунта Черних полковників, перед остаточним своїм відходом у небуття, спробувала змінити владу на Кіпрі.

Якими б благими не значилися наміри тодішнього грецького керівництва, результатом цієї неприємної історії стало вторгнення турецької армії на територію Північного Кіпру і проголошення нової, ніким не визнаної, але дуже навіть реально існуючої республіки.

Жителі Кіпру сьогодні вранці (15 липня), о 8:20, почули звуки сирени цивільної оборони. Щороку цей сигнал повторюється в пам’ять про події, що призвели в підсумку до турецького вторгнення і розділу острова. Саме в ці хвилини 42 роки тому резиденція президента Кіпру архієпископа Макаріоса III була атакована з двох напрямків силами спецназу кіпрської національної гвардії, за підтримки військовослужбовців контингенту грецької армії, розквартированого в Нікосії. 650 бунтівників і 40 одиниць бронетехніки, включаючи радянські танки Т-34, відкрили вогонь по президентському палацу з усіх видів зброї. Нападникам протистояло близько 150 чоловік особистої охорони і поліцейських.

Кінореконструкція штурму президентського палацу, знята в рамках документально-художнього фільму про переворот

Сам Макаріос прибув з Троодоса лише за 10 хвилин до початку штурму і в момент початку перевороту зустрічався з делегацією єгипетських школярів. У лічені хвилини бійцям президентської гвардії, очолюваної племінником Макаріоса (Кіпр, однак, вельми консервативне суспільство, з міркувань безпеки родичами президента були і кухар з водієм), вдалося вивести главу держави і дітей через задній вихід до дороги, звідки на поліцейському автомобілі він дістався в Кіккський монастир живим і неушкодженим. Одночасно була обстріляна і захоплена резиденція архієпископа Кіпру, пост якого Макаріос поєднував з президентським. Всьому цьому передувала досить тривала конфронтація між кіпрським урядом і грецької хунтою в Афінах.

Наслідки бою за президентський палац

Макаріос, що став в 1960 році першим президентом Республіки Кіпр і встиг до 1973 року бути тричі обраним на цю посаду, зовсім не був таким вже послідовним прихильником приєднання острова до Греції (енозіса), як це виглядало в роки боротьби проти британського правління. Радикальна частина колишніх соратників президента, включаючи відомого генерала ГРІВАС Дигениса, відкрито висловлювалася за відсторонення Макаріоса від влади. Найпотужнішу підтримку цим силам надавала хунта “чорних полковників”, які прийшли до влади в результаті військового перевороту 21 квітня 1967 року.

Наслідки бою за президентський палац

До липня 1974 президент Кіпру вже пережив дві невдалих спроби замаху, включаючи обстріл вертольота при зльоті з майданчика президентського палацу 8 березня 1970. При наборі висоти машина піддалася кулеметного вогню з даху прилеглої гімназії. Тяжкопораненому пілотові вдалося посадити вертоліт прямо на вулиці неподалік від резиденції, звідки архієпископ особисто на своєму президентському автомобілі доставив його в госпіталь і перебував там протягом всієї операції з порятунку життя льотчика. Після цього, переконавшись, що життя пілота нічого не загрожує, Макаріос відправився на автомобілі в монастир Махерас, де з ранку була запланована його служба в честь героїв ЕОКА, загиблих в боротьбі за незалежність Кіпру.

Макаріос незабаром після замаху

Всього в боях вранці 15 липня 1974 року народження, з подальшим штурмом палацу опором залишилися вірним законному главі держави підрозділів, було вбито більше 90 осіб і поранено близько 250.

Захопивши палац, заколотники оголосили про смерть президента Макаріоса і розпуск уряду. Макаріос, що знаходився в цей час в Кіккський монастирі, записав радіозвернення, яке вже о 13:00 транслювалося приватної радіостанцією в Пафосі. У тексті виступу Макаріос підкреслив, що він живий і продовжує бути президентом Республіки Кіпр: “Греко-кіпрський народ! Тобі відомий той голос, що ти чуєш. Ти знаєш, хто говорить. Це я, Макаріос. Той, кого ти вибрав бути твоїм лідером . я не мертвий, як про це повідомляє афінська хунта і деякі тутешні її представники. я живий. і я з тобою, соратник і прапороносець в нашій спільній боротьбі “О 15:00 путчисти оголосили президентом Нікоса Самсона, радикального журналіста і депутата парламенту, який організатори перевороту планували перетягти на свій бік.

Спробі військового перевороту передувала спроба перевороту церковного, коли 2 березня 1973, в ході засідання Священного Синоду, троє митрополитів – Геннадіос, Антеміос і Кіпріанос – зажадали від архієпископа Макріоса піти з поста президента. Тривала боротьба в церкві протягом наступного року привела до складання чинів бунтівних митрополитів. Одним з найперших кроків хунти, яка оголосила себе переможцем, було призначення опального Геннадіоса архієпископом Кіпру.

Танк Т-34 путчистів біля поліцейської дільниці в Нікосії.

Підготовка перевороту йшла під прямим контролем грецької військової хунти. Смерть Дигениса в результаті серцевого нападу лише посилила прогреческіе настрою в армійській верхівці, звідки Макаріос послідовно вимагав видалити грецьких офіцерів. Перевороту передувала тривала боротьба між Макаріоса і грецької хунтою, з тривалими переговорами і взаємними претензіями. Саме позиція Макаріоса послужила спусковим гачком в організації путчу, який повинен був завершити давні плани щодо приєднання Кіпру до материкової Греції.

Вранці 16 липня Макаріос англійською вертольоті покинув розташування фінського батальйону військ ООН і відправився на британську військову базу Акротірі, звідки вилетів на літаку через Мальту в Лондон.

До початку операції турецьких збройних сил “Атілла” вранці 20 липня залишалося менше 4 діб ….

Кіпр, який входив до складу англійських колоніальних володінь, отримав незалежність 16 серпня 1960 року. Юридичним оформленням стали Цюріхсько-лондонські угоди 1959, значно обмежили суверенітет республіки. За цими угодами Великобританія, Греція і Туреччина оголошувалися гарантами “незалежності, територіальної цілісності і безпеки” Кіпру, що надало цим державам можливість втручання в його внутрішні справи ( “Договір про гарантії”). Крім того Греція і Туреччина отримали право тримати на острові свої військові контингенти – відповідно 950 і 650 чоловік. ( “Договір про союз”). Англія зберегла на Кіпрі, під своїм повним суверенітетом, територію площею 99 квадратних миль, на якій розташовані дві великі військові бази – Декелія і Акротірі. Також вона забезпечила собі право використовувати інші “невеликі ділянки” та інфраструктуру в зв’язку з діяльністю баз і об’єктів.

15 липня 1974 року, За підтримки грецької військової хунти, на острові стався військовий переворот. Президент Макаріос був відсторонений від влади, а контроль над островом перейшов до Нікоса Сампсона, представнику грецької підпільної організації EOKA-B, яка виступала за приєднання Кіпру до Греції – Енозіс. Путчисти захопили столичний аеропорт, радіостанцію, президентський палац, ряд адміністративних установ в Нікосії і встановили свою владу. Під приводом неможливості мирного врегулювання конфлікту і захисту турецької громади турецький уряд ввело на Кіпр свої війська.

На світанку 20 липня близько 30 турецьких десантних кораблів і катерів, зробивши перехід з турецького порту Мерсин, почали висадку морського десанту в районі 5-7 км на захід від міста Кіренія, а в районах на південь від були висаджені турецькі повітряні десанти. На кінець дня на Кіпр було перекинуто до шести тисяч військовослужбовців, а в наступні кілька днів чисельність турецького корпусу була доведена до 40 тисяч чоловік. На озброєнні у них були 300 танків, тисяча БТР і багато іншої бойової техніки.

Розвиваючи наступ на Киренію і Никосию, турецькі війська вели напружені бої з частинами національної гвардії Кіпру, широко застосовували танки, артилерію і авіацію. Кораблі ВМС Туреччини блокували південні порти острова – Лімасол і Пафос, забороняючи перекидання морем грецьких військ. Грецькі кораблі, десантні і транспортні судна 21 липня в районі Пафосу були атаковані турецькою авіацією і кораблями, в ході морського бою вони зазнали важких втрат. До результату 21 липня турецькі війська оволоділи Кіренія, встановили контроль над дорогою Кіренія-Нікосія, захопили столичний аеропорт і почали бойові дії на північній околиці Нікосії.

20 липня Рада Безпеки ООН зажадав відновити суверенітет і територіальну цілісність Кіпру, конституційний устрій і законний уряд республіки, припинити вогонь і вивести з острова іноземні війська, закликавши Грецію, Туреччину і Великобританію почати мирні переговори по Кіпру.

22 липня 1974 року становище про припинення вогню вступило в силу. У Женеві 25-30 липня і 8-14 серпня безрезультатно пройшли дві конференції по Кіпру. 14 серпня турецькі війська, з метою розширення захопленої території, відновили наступ з району Нікосії на схід і захід. Авіація завдала ударів по військах, радіостанції та інших важливих об’єктів греків-кіпріотів в столиці. На кінець 16 серпня турецькі війська вийшли на так звану лінію “Аттіла”, запропоновану турецьким урядом в якості кордону між турецькою і грецькою частинами острова. Вони взяли під контроль міста Фамагуста, Богаз, Морфу і ін.

18 серпня 1974 року вогонь був припинений.

В результаті цих подій турецькі війська окупували близько 37% території острова, що призвело до його фактичного розколу на дві відокремлені частини, що зберігається до теперішнього часу. Була дезорганізована економіка країни, повністю порушені зв’язки між громадами. За даними ООН, загальне число переміщених греків-кіпріотів склало 198 тисяч чоловік, турок-кіпріотів – 37 тисяч чоловік. У 1974-1975 роках відбувся “обмін” населенням: турки-кіпріоти практично повністю переселилися на окуповану турецькими військами частину Кіпру, а греки-кіпріоти – на південь острова.

13 лютого 1975 року керівництво турецької громади проголосило в односторонньому порядку в північній частині острова так зване “Турецьке федеративну державу Кіпр”, “першим президентом” якого був обраний Рауф Денкташ.

15 листопада 1983 року законодавча асамблея “Турецького федеративної держави Кіпр” проголосила в односторонньому порядку так зване незалежне турецько-кіпрську державу, яке називається “Турецька республіка Північного Кіпру” (ТСРК). Вона до цих пір не визнана ніким, окрім Туреччини. ТРПК відокремлена від іншої частини Кіпру буферною зоною. Лінію, що розділяє острів на два сектори (так звана “Зелена лінія” – Green Line), охороняє контингент Збройних сил ООН з підтримання миру на Кіпрі (ВСООНК). “Зелена лінія” проходить і через історичний центр острівної столиці Нікосії – туристичну та торгову вулицю Ледра.

Рада Безпеки ООН в резолюції 541 (1983) засудив цей крок і закликав всі країни-члени ООН “поважати суверенітет, незалежність, територіальну цілісність Республіки Кіпр”, “не визнавати ніяке кіпрське держава, крім Республіки Кіпр”. Ця позиція була підтверджена в резолюції РБ ООН 550 (1984), яка мала заклик «не сприяти і не чинити будь-яким чином допомоги сепаратистському утворенню” на півночі острова Кіпр.

З 1975 року Генеральний секретар ООН здійснює покладену на нього Радою Безпеки місію “добрих послуг” по Кіпру, що має на меті сприяння грецької і турецької громад острова в інтересах мирного врегулювання кіпрської проблеми.

Переворот провалився всього через вісім днів, але Туреччина як і раніше окуповує 37% території держави-члена ЄС.

Останні роки Туреччина, на тлі “газових воєн” в ІЕЗ Кіпру, активізувала свою діяльність на анексування територіях Кіпру. Зокрема в минулому році Туреччина почала відновлювальні роботи на пляжі Вароша, Що призвело до зупинки переговорного процесу між країнами.

.



Source link